Дитина із церебральним паралічем: що мають знати батьки
За останні роки ДЦП став одним з найпоширеніших захворювань нервової системи в дитячому віці в усіх країнах світу. Це захворювання тяжко інвалідизує дитину, вражаючи не лише опорно-рухову систему, а й зумовлює порушення мовлення (80%), інтелекту (50%), зору (20%), слуху (15%).
Виникнення церебрального паралічу може бути пов’язано з різними чинниками, що спричинюють ураження головного мозку плоду:
- захворювання матері в період вагітності (ендокринні, серцево-судинні, інфекційні, хронічні запальні захворювання тощо);
- механічні травми матері під час вагітності;
- асфіксії (задуха), черепно-мозкові травми дитини.
У новонародженої дитини ДЦП може виникнути як наслідок менінгіту, енцефаліту, травм голови. Це захворювання не прогресуюче, однак залишається стійкою причиною тяжкого фізичного стану дитини.
Практично доведено, що необхідно якомога раніше почати не тільки лікування, а й корекційну допомогу дитині з порушеннями опорно-рухового апарату, об’єднавши зусилля батьків та команди фахівців, які сприятимуть розвитку рухової активності і пізнавальної діяльності.
Що потрібно знати про виховання дитини?
Діти з тяжкими формами ДЦП живуть і розвиваються у просторово обмеженому світі. Це призводить до рухових обмежень, які перешкоджають формуванню розвиненої особистості, нормальних взаємовідносин з дорослими та однолітками.
Переважним стилем виховання у сім’ях, в яких ростуть діти із дитячим церебральним паралічем, є гіперопіка. Цей тип взаємовідносин виявляється у надмірній батьківській опіці, в надзвичайній відданості дитині. Таке ставлення до неї супроводжується виникненням у батьків емоційно-вольових проблем (тривожності, страхів); мами фіксуються на фізичній та психічній безпорадності своїх дітей. Відомо, що така модель виховання призводить до психопатичного розвитку особистості хворої дитини, формує негативні установки.
Серед сімей, які виховують дітей з руховою патологією, існують і такі, в яких спостерігається емоційне відторгнення хворої дитини, що проявляється в жорстокому поводженні з нею. Фахівці вважають, що розвиток „холодного” ставлення до дитини у батьків спричинюють її недостатні комунікативні прояви в ранньому дитинстві: відсутність усмішки, слабкий комплекс пожвавлення. Усе це перешкоджає формуванню відповідної емоційної реакції у батьків.
Для уникнення подібних проблем варто звертатися за кваліфікованою психолого-медико-педагогічною допомогою.
Як готувати дитину до навчання у школі?
У дошкільному віці потрібно вчити дитину аналізувати, порівнювати предмети за кольором, формою, розміром, величиною. Звертати увагу дитини на характерні ознаки пори року, явищ природи, добових змін. Дитину треба навчити класифікувати й узагальнювати предмети побуту, овочі , фрукти, посуд тощо.
Потрібно розвивати дрібну моторику, вміння утримувати олівець, пензлик, ручку. Для цього необхідно вчити дитину виготовляти вироби з паперу, пластиліну, з природних матеріалів, конструювати різні за формою вироби тощо.
Нині широкої популярності набуває кондуктивна педагогіка, яка використовується здебільшого в реабілітаційних центрах.
Кондуктивна педагогіка – це система інтенсивної реабілітації дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, яка охоплює всі аспекти розвитку: фізичний, комунікативний, мовний, емоційний, освітній, побутовий. Методика також передбачає використання спеціальних меблів, які складаються з дерев’яних палиць, драбинок, столиків, боксів.
Яку корекційно-реабілітаційну роботу треба проводити з дітьми?
Корекційно-реабілітаційна робота в сім’ї з дитиною, хворою на ЦП, передбачає тривалу й послідовну допомогу в усуненні певних порушень: рухових, інтелектуальних, мовленнєвих, поведінки, спілкування, психічних функцій тощо. Потрібно максимально врахувати специфіку соматичного, неврологічного та психічного стану дитини, її індивідуальні особливості, нахили, інтереси, здібності.
До основних напрямів корекційної роботи в сім’ї з дітьми, хворими на ДЦП, належать:
- розвиток рухової сфери;
- розвиток сенсорних функцій (кольору, форми, величини);
- розширення й уточнення уявлень про навколишнє середовище;
- розвиток пізнавальної діяльності;
- корекція мовленнєвого розвитку;
- психокорекція емоційно-особистісного розвитку учня.
Корекційні завдання проводяться з дітьми у формі різноманітних ігор, драматизації казок тощо.
Треба пам’ятати, завдання мають бути посильними для дитини і викликати задоволення від виконаної роботи. Стимулюйте успіхи дитини, хваліть за старанність і наполегливість.
Народження дитини з особливими потребами завжди змінює життя батьків, зазвичай приголомшує, руйнує певні надії та плани. Життя стає іншим, але воно продовжується. Наберіться терпіння. Згуртованість родини, допомога фахівців та ваша любов і віра у власну дитину зроблять її життя повноцінним та змістовним.
