Історія школи

Наша історія бере початок з далекого 1816 року. Саме в цей час з ініціативи довіреної особи царя Олександра І О.Аракчеєва в Російській імперії розпочалася масова організація військових поселень. У Наддніпрянській Україні вони з’явилися в 1817 році.

А 1 січня 1839 року таке військове поселення було запроваджено і нас. Всі жителі селища підлягали військовій муштрі. Кожен крок поселенця контролював начальник, без дозволу якого ніхто не мав права навіть залишити село. Заради цього змінили навіть план забудови самого селища. Розбиті нові вулиці, нові будівлі. Для всіх знайшлося заняття. Взялися за виховання дітей.

Для цього усіх поселенців від 7 до 12 років зараховували в школу кантоністів. Приблизно у 1840 році відкрився такий навчальний заклад у нас. Тут були заведені дуже суворі правила. Дітей навчали військовій справі і мало цікавилися їхньою освітою. Учні носили спеціальний одяг, який підкреслював їх становище. Крім навчання підлітки в обов’язковому порядку брали участь у різних роботах. Зокрема будували казарми та працювали на цегельному заводі.

Військові поселення проіснували 20 років і з 1 січня 1858 року Маньківка стала центром першого округу поселення державних селян. У цьому ж році була ліквідована і школа кантоністів.Згідно з люстраційного акту 10 перепису населення (липень 1872 року) у Маньківці нараховувалося 1437 душ, що становило 562 двори. Все майно передавалося в «Тимчасовий розпорядчий комітет», який займався організацією управління населенням, впорядкуванням господарства і побуту. Виходячи із цього на селах завели сільські розправи з старостою. Які визнали за потрібне почати організацію шкіл для поселенських дітей: у волосних центрах організовувалися волосні школи з трирічним навчанням. Школа була організована і відкрита 27 вересня 1860 року. Першим приміщенням, де навчалися діти, була селянська хата , її називали «зборень».

До волосної школи приймали тільки хлопчиків, за повний комплект вважалося 20 учнів. На утримання школи відпускали 185 карбованців на рік, при відкритті школи – 25 карбованців на підручники та навчальне приладдя, 40 карбованців на опалення та ремонт. Гроші на школу вносили селяни в залежності від кількості землі, яка їм належить. Навчання розраховувалося на три роки. За цей час учні мали навчитися читати церковнослов’янською і російською мовами, писати і знати чотири дії з арифметики з простими і іменованими числами, користуватися рахівницею. Церковнопарафіяльна школа стала осередком освіти, для неї був побудований будинок (нині територія колишнього молокозаводу), але в 1944 році його підірвали німці.

Що вивчали у тих школах? Спочатку навчання проводилося без програм і методичних настанов. Але у 1861 році був виданий наказ, за яким у волосних церковноприходських школах повинні вивчати: «закон Божий», російську грамоту та арифметику. Рекомендувалось використовувати такі навчальні посібники: «Азбуку», «Арифметику», «Слов’янські букварі», «Книги для читання» різні церковні книги. Методику викладання пропонували вибрати на свій розсуд. А тому вчителі ,в основному церковні служителі, у своїй роботі керувалися методом зазубрювання та фізичного покарання. За навчальним планом двічі проводилися екзамени: річні і піврічні. У кожну школу на екзамен посилали представників військового округу, а у волосні школи їздив сам начальник округу полковник Сеславін.

Навчальний рік у школах розпочинався 27 вересня і закінчувався 13 червня. У середині року було три перерви: з 2 по 20 січня, три дні перед початком великого посту, а також два тижні навесні, на Великдень. В останню перерву перед Великоднем діти повинні були збиратися до школи і під керівництвом старшого учителя йти до церкви говіти.

На початку ХХ сторіччя освіта приходить і в поодинокі села волості. Тут почали створювати однокласні школи, які відносилися безпосередньо до міністерства освіти. За переказами старожилів вони давали кращі знання й працювали у них вчителі з педагогічною освітою.

У 1898 році вища школа для дітей селян та робочих Маньківки відкривається міністерська або земська двокласна школа, в якій діти навчалися 5 років. Починаючи з другого класу вивчали арифметику, історію, російську мову, географію, природознавство, закон Божий. У школі тоді навчалося 100 учнів, працювало 6-7 учителів. У 1902 році для цієї школи було збудовано спеціальне приміщення це приміщення збереглося нині і знаходиться по вулиці Леніна. Також нам вдалося відшукати списки вчителів які працювали у ці роки.

Список учителів двокласної школи:

Волков Михайло Михайлович, завідувач
Пікуль Сас Сергійович
Мемиз Матвій Маркович
Миколаєвич Степан Степанович
Хомжа Феофан Степанович
Терешков Федір Григорович
Галега Марія Степанівна
Ходурський Модест Октовистович
Яковенко Павло Іванович
Левицька Лідія Дмитрівна

1910 рік приніс нові зміни 15 вересня відкрилося чотирикласне училище. Спочатку тут працювало 2 учителя і 38 учнів. Навчання в училищі було платним, тому не багатьом щастило здобути навіть початкову освіту. Оскільки спеціального приміщення для школи не було, тому розмістилися в приватному будинку, де він стояв старожили точно не можуть вказати. Та все ж ми маємо деякі прізвища учнів та список учителів.

Список учнів маньківчан, які навчалися у чотирьохкласному міському училищі:

1. Варич Михайло

2. Новахацький Олександр

3. Хоменко Дмитро

4. Кочергін М.П.

5. Рябовол М.Г.

6. Русенко Л.І.

7. Родаченко І.Ю.

Список учителів:

Меліхов Федір Григорович, інспектор
Стрянков Василь Федотович, учитель
Іващенко Микола Іванович, учитель математики
Борисенко, учитель малювання, краснопису і креслення
Павлишин Григорій Трохимович
Нестеровська Людмила Федосіївна, учитель російської мови
Мандзенко Марія Григорівна, учитель німецької мови
Соколова, учитель природознавства
Левицька Лідія Дмитрівна, учитель французької мови
Воур, офіцер, учитель військової підготовки

У 1912 році відкрила двері школа з 3 – річним терміном навчання. Тут з 50 учнями працював один учитель. Учителі мали спеціальну освіту, яку отримували у м. Умані. Для цього працювали учительські семінарії та двокласні педагогічні курси. Педагоги працювали у дуже складних умовах. Не було спеціальних приміщень. Кожен крок вчителів був під наглядом церкви і жан-дармерії. Мало того що педагоги навчали дітей, то вони старалися проводили просвітню роботу з дорослими, (саме вечори, вивчали українські пісні, думи). У приватних архівах вдалося відшукати фотографію учителів та учнів школи 1913 року.

Царський уряд досить жорстоко ставився до вчителів, які проводили серед населення агітаційну політику. Так у 1913 році жандармерією був висланих до Сибіру завідуючий Маньківською земською школою Волков, така ж доля спіткала і вчителя початкової школи Пікарєва. Надалі ці школи в 1919 році були реорганізовані в семирічну трудову школу. При ній для учнів була зібрана непогана бібліотека, працював фізичний і природ-ничий кабінет. На жаль з 3305 дітей, віком від 8 до 11 років, навчалося тільки 1724 учнів, що становить 52 відсотки від дітей цього віку. Загалом 70 відсотків населення взагалі були безграмотні. З такими сумними даними ми зустріли складні буремні роки, роки спроб нашого народу побудувати свою державу. Починаючи з 1917 року по 1918 рік влада переходила з рук в руки, звичайно в ті дні мало кого цікавило що робиться в освіті, чи працюють школи взагалі.

Але у жовтні 1918 року вийшла постанова уряду Радянської влади, декрет «Про єдину трудову школу». У результаті цього у селищі на базі трьох старих шкіл була створена семирічна «Трудова школа». Спочатку з чотирирічним, а потім з семирічним строком навчання.
За статистичними даними на 1917 рік у Маньківських школах навчалося близько 300 учнів, учителів було 24. З приходом радянської влади змінилися і пріоритети в освіті:

по-перше: було проголошено відокремлення церкви від держави і школи від церкви.
по-друге: скасовано плату за навчання.
по-третє: обов’язкове навчання грамоти всього населення віком від 8 до 50 років.

Адже від царизму маньківчани отримали низький рівень освіченості. Якщо на 1922 рік населення селища становило 6500 чоловік з них 4875 чоловік було не писемних, це 75 відсотків населення. До 1918 року школу в основному відвідували хлопці, так у 1914 – 1915 роках у першому класі двокласної школи навчалося 45 учнів із них 4 дівчинки. Головним завданням перед владою стояло ліквідувати неписемність.

Школи розмістили в старих приміщеннях. На даний час три приміщення збереглися, їх по різному використовують, а от четверте у 1944 році зруйнували німці.

На боротьбу з неписемністю у 1923 році була створена спеціальна комісія, яка так і називалася «Геть неписемність».

У цю комісію входило 5 чоловік. Керівником був Кобзар Максим Сергійович. Далі додаємо список членів комісії:

1. Карась Юрій Георгійович, учитель.

2. Бєлінський Іван Панасович, учитель

3. Кобзар Максим Сергійович, голова комісії, учитель.

4. Травінський Йосип Августович, учитель

5. Корольков Борис, секретар комісії

Ці люди у перший рік навчанням зуміли охопити навчанням понад 800 чоловік. Заняття проводилось у вечері з 15 жовтня по 30 березня, три рази на тиждень. Використовували букварі та арифметику, зошитами забезпечувала держава. У перший рік писали на кусках фанери або жесті, дверях, замість крейди писали білою глиною або дров’яним вугіллям. Перших 2 роки за навчання не писемних не платили, а потім за кожну навчену особу 5 крб. в кінці року.

У 1925—1926 роках навчання проводилося у три зміни. Зранку працювали діти 1-4 класів, з 13 до 18 години учні 5-7 класів, а з 19 по 23 годину – дорослі. Як пригадують учителі працювали такі кабінети – класи: фізичний, хімічний і природничий. Та як не старалися всі учителі на 1926 рік не писемними залишилося 50 відсотків маньківчан.

Списки учителів, які працювали у Маньківській школі у період з 1920 року:

Березінцький Микола Васильович 1920
Манішевська Лідія 1923
Травінський Йосип Августович 1923 – 1957
Карась Юрій Георгієвич 1923
Белінський Іван Панасович 1922
Кобзар Максим Сергійович 1923
Єгоров Василь Калістратович 1919
Касимова Ганна Арсентіївна 1920
Газєнко Степан Герасимови 1934
Шоколодько Іван Іванович 1925
Каміщев Петро Леонтійович 1927-1937
Горбенко Демид Трохимович 1928
Травінська Килина Євментівна 1929-1950
Олійник Гриць Сидорович 1934
Олійник Орися Яремівна 1934
Тиха Олександра Семенівна 1933
Кравченко Ольга 1928
Осипенко Володимир 1935
Проценко Юрій Ілліч 1937-1968
Осьмуха Мефодій Антонович 1935-1965
Акс Самійло Маркович 1936
Акс Мотря Нікандронівна 1936
Бровченко Яків Романович 1933
Бровченко Фросина Степанівна 1935
Кичмаренко Клим Іванович 1936
Маньківський Федір Маркелович 1933
Ващук Федір Тодосьович 1933
Гуральник Соня Бенівна 1936
Ніколаєва Тетяна Павлівна 1937
Волосожар Мотря Гнатівна 1935-1968
Жива Лідія Іванівна 1935
Дяченко Наталка Григорівна 1935
Тарасенко Галина Миколаївна 1934
Звіринська Зінаїда Леонтієвна 1935

Учні та вчителі 1928 — 1929 н.р.

Поступово в освітніх закладах кількість учнів збільшується і виникає потреба у новому приміщенні. Сільвиконком і райвиконком у 1936 році прийняли рішення про будівництво в селищі середньої школи на 550 місць. Місце ж вибрали найкраще обсаджене дубами. Та історик краєзнавець Юрій Ілліч Проценко розповідає, що це місце (плац) вибрали ще у 1913 році заможні маньківчани для будівництва реального училища. Тут був закладений перший камінь нового приміщення. Старожили згадують, що до 1914 року встигли змурувати фундамент, посадили дуби. Та потім настали скрутні часи і будівництво припинилося. І тільки через 20 років будівництво відновилося. Замовлена була проектна документація на будівництво двоповерхового приміщення. Школу будували всім селищем. У 1937 році перший поверх прийняв перших дітей. Ми знаємо декілька прізвищ старшокласників:

Микитенко З.П., 8 кл
Слободяник І.С., 9 кл
Богацька О.В., 9 кл
Тарасенко К.С., 9 кл
Цибульська Г.А., 9 кл

Учні та вчителі 1930-і роки

Ось на Маньківській землі була встановлена радянська влада.Згідно постанови «Про єдину трудову школу» (1918 р., жовтень ) у 1919 році в Маньківці запрацювала на базі трьох старих шкіл Семирічна «Трудова школа».

25 липня 1930 року ЦК ВКП(б) виніс постанову «Про загальне обов’язкове навчання початкової освіти» 1934 рік. Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про структуру початкової і середньої школи в СРСР» Таким чином розпочався розвиток освіти в Маньківці. Маньківська трудова семирічна школа була розміщена в 4 приміщеннях.

У 1935 – 1936 роках у Маньківці відкрито середню школу. Здійснення середньої освіти було почато з 8 класу, а пізніше організували ІХ і Х класи. Перший випуск з середньою десятирічною освітою був у 1938 році. Це було велике свято для Маньківки. До Великої Віт-чизняної війни у Маньківці було 4 випуски: 85 учнів здобули се-редню освіту. За даними у 1940 – 1941 навчальному році у школі працювало 6 чоловік з вищою освітою, 8 учителів закінчили учительський інститут та 12 мали середню освіту.

Учителі та учні, 1941 рік

Страшна війна не оминула і Маньківки. Чорні і темні дні прийшли до нас. Тяжкі страхітливі випробування. Новим господарям було не до навчання дітей. Приміщення використовувались як склади, а одне німці навіть розібрали для своїх потреб. У 1942 році школа використовувалась як пересильний пункт остарбайтерів. З усього району звозили молодь для відправки в Німеччину на ро-боту. Подвір’я обнесли колючим дротом, вартові з собаками, на балконі німецький автоматник. Шкільного сторожа-єврея розстріляли з усіма євреями у 1942 році.

Та тільки 7 березня 1944 року німців вигнали із селища, як відразу опростало питання: потрібно все відбудувати і на першому місці – школи.Так 15 березня 1944 року силами учителів Маньківки почали відбудовувати школи. Для цього використали два приміщення:1 – початкова школа у трьох приміщеннях Довга, Кищенецька, Робочій. Вона проіснувала до 1945 року. Завідував цією школою Осьмуха М.А., а учителями були: Тиха О.С., Таран О.Ф., Попрійчук М.М., Руденко В.А., Волосожар. А в 1945 – 1946 навчальному році її реорганізували в семирічну школу.А що ж сталося з новим приміщенням? А відповідь дуже проста. Все побите, спалене, пічки повалено, всі документи знищено. Все потрібно почати спочатку. І в цей скрутний час Й.А. Травінський був призначений директором Маньківської середньої школи. Перед ним стояло складне завдання – відбудувати її. З цю важку роботу взялися всі: вчителі, громадськість села, трофейні частини.

Та 1944 – 1945 навчальний рік розпочали тут. Труднощів маса: приладдя, зошити – забезпеченість на 15%. Вікна закладені цеглою, забиті фанерою, двері відсутні. У верхньому одязі, чорнило замерзає, але навчаються. Замість дошки фанерні листи, дверці автомашин, навіть броньовані щити від танків, благо цього залишилося багато. Батьки приносили меблі для дітей: ослони, столи на хрестовинах. Такий був перший рік навчання.

А вже 1945 – 1946 навчальний рік можна було працювати. Звичайно, великий вклад у відбудову школи внесли вчителі: Тра-вінський Й.А.,Проценко Ю.І., Осьмуха М.А., Волосожар М.Г., Дяченко Н.Г., Кичмаренко К.І., Звіринська І.Л., Лукашевич Л.П., Ковальська К.С. У 1948 році на двох поверхах з’явилося електрик-не світло. Ці люди справжні герої, а учні також не пасли задніх. Навіть у таких умовах Маньківська школа зуміла випустити з 1938 по 1966 – 1967 навчальні роки 51 медаліста: з них 21 – золотих, 30 – срібних.

Хорошою традицією стало, що випускники закінчували школу і поверталися працювати сюди ж, це: Гоменюк В.М., Гоменюк О.М., Зінько Панасович Микитенко, Бровченко Г.Я.
Особливо хочеться відмітити, що в період з 1944 по 1967 роки директорами Маньківської школи були:

Травінський Йосип Августович
Кравець Василь Ісакович
Пересулько Левко Юхимович
Кинашенко Марія Микитівна
Ткаченко Григорій Никифорович.

У 1951–1967 роках збудовано приміщення класних кімнат і спортивний зал. Проведено парове отоплення, збудували теплицю, приміщення майстерні, яку пізніше перебудували на їдальню. Добре обладнали шкільні кабінети.

У 1957 році було 20 класів, у них 379 учнів. У 1967 – 11 класів, 391 учень.

У новому приміщенні школи

Йшов час, наша Маньківка росла і постало питання про будівництво нової школи. Ще у 1974 році на цьому місці був пустир. Перші пробні сваї під фундамент школи будівельники забили у липні 1974 року.

А робота розгорнулася восени і на початку 1975 року. Коли жителі селища дізналися, що будується нова школа, відгукнулися на заклик і по кілька днів відпрацювали на будівництві.

Завдяки колективу Тальнівської ПМК-233 тресту «Черкассільбуд», будівельникам із Умані, Звенигородки, Золотоноші, Городища, Шполи, працівникам радгоспу «Маньківський», колгоспам Маньківського району та жителям Маньківки, які допомагали у будівництві, менше ніж за рік нове приміщення було готове прийняти своїх перших учнів. Цю школу побудували на державний кошт. На її будівництво виділялися необхідні матеріали, забезпечували необхідним обкладенням. Вартість складала мільйон карбованців. Значних зусиль під час будівництва школи доклали педагогічний та учнівський колективи школи. Із спогадів Наталії Мельник, випускниці 1975 року: «Я пишаюся, що належу до перших випускників нової школи, більше того, пишаюся тим, що брала активну участь у її будівництві. Адже після дев’ятого класу, ми, сьаршокласники, майже впрожовж літа працювали на будові. Нам платиили заробітну лату. І я за неї купила годинник та інші канцелярське приладдя».

І ось листопад 1975 року. Мітинг із нагоди введення в дію школи урочисто відкрив голова селищної ради І. Г. Карачун. А виконроб І.В. Моцний, який керував будівництвом, привітав учнів і учителів із новосіллям і передав директору школи Г.Н. Ткаченку символічний ключ.

Після привітань з боку школярів та нагородження будівельників настала урочиста хвилина: голова райвиконкому М.Ф. Пампуха в урочистій обстановці перерізає червону стрічку.

Учениця першого класу Елла Кривозуб дає перший дзвінок, запрошує до нової школи. Діти з урочистим хвилюванням заповнюють коридори, класи, кабінети. Учні займають місця за партами, а класні керівники проводять виховні години. Скільки сил, коштів, праці затрачено на цю прекрасну будівлю. Навіть перша виховна година була присвячена цій темі: «Бережливе ставлення до нової школи». Друга чверть навчального року розпочалася у новій школі.

Директор Г. Н. Ткаченко вручив випускникам школи паспорти громадянина СРСР.

1995 рік. Маньківська середня школа №1 святкує двадцятиріччя. Як для будови це не вік, а для людини – цілий етап. За цей час з її стін пройшли вишкіл не одне покоління учнів. Ми гордимося, що за ці роки школа стала справжньою базою для поповнення кадрами в усіх сферах обслуговування. Наші випускники очолюють різні підприємства району, працюють головними спеціалістами, керуючими відділами.

За цей час 15 випускників повернулися до рідної школи з педагогічних вузів і поруч із своїми наставниками передають знання новому підростаючому поколінню. У цей час у нашому закладі працює гарний педагогічний колектив. Із 70 педагогів – 24 учителі вищої категорії, із них – 14 старші вчителі, 6 освітян мають звання «Учитель-методист».

Велику увагу приділяється вивчення національної спадщини, рідної мови, історії та культури нашого народу. У школі відкрився кабінет народознавства, стали традиційно проводитися фольклорні свята та обряди, тижні пам’яті Т.Г. Шевченка та Лесі Українки. Учителі школи організували театральних гурток.

2005 рік.

Ось тобі вже й тридцять років, школо! За цей час 202 випускники закінчили школу із золотими і срібними медалями. Із них – 29 обрали благородну професію лікаря, 47 – працюють на педагогічній ниві, 30 – стали військовими, 23 – працюють у фінансовій сфері, юридичну освіту здобули 15 випускників, 31 – приватні підприємці. Педагогічний колектив складається на 64 відсотків із учителів вищої категорії, із них – 30 відсотків учителі-методисти, 43 – старші учителі.

Третій рік поспіль колектив школи займає перше місце у районному конкурсі «Школа року». Табір праці та відпочинку «Юність» зайняв перше місце у районному та обласному, а пришкільний табір з денним перебуваннями дітей «Веселка» - перше місце у районному і друге – в обласному конкурсі дитячих оздоровчих закладів. Школа посіла перше місце у ІХ етапі у районному огляді-конкурсі на кращу організацію правової освіти і виховання. Методичний кабінет зайняв І місце в районному і ІІІ в обласному огляді-конкурсі на кращу організацію роботи з педагогічними кадрами.

А як ти причепурилася, школо! Після ремонту опалювальної системи стало набагато затишніше і тепліше у класах та коридорах, які набули естетичного вигляду.

Із кожним роком школа зростала. Учителі забезпечували своїм вихованцям глибокі і міцні знання, намагалися, щоб вони зростали справжніми патріотами. Багато зробили для становлення нашої рідної школи її директори Ткаченко Г.Н., Грабовий С.П., Гусарчук О.Г., Гасюк С.М., Непота В.М., Буханець І.Т., Дорошенко П.Д., Барилко С.В. та Кривосар М.Д.

Знаменита школа своїми досвідченими вчителями, що піднімали у минулому її престиж та авторитет: Руденко В.Г., Філіпова В.М., Черній К.Ф., Дишлюк В.П., Кисіль В.І., Богдан К.В., ТаранЛ. Л.А., Смишляєва Л. М., Прохоренко М.С., Загоруй Т.П., Корж В.В., Петренко Л.Л., Підвисіцька Н.О., Вівтенко Т.О., Буханець В.І., Буханець В.Д., Тітаренко З.Я., Бугачук В.І., Доценко Н.І., Куценко О.І., Рев’якіна В.С., Яцюк Г.С., Драговоз К.А., Усатюк М.П. , Гасюк С.М., Гасюк Л.У., Спірідонова З.Ф. та багато інших. Декого з них уже немає серед нас. Та пам'ять і добре слово завжди залишаться у випускників школи.

У наші дні їх справу продовжують їхні наступники, учителі, що заслужили подяку дітей і їх батьків, та мають досягнення як майстри своєї справи на рівні району та області – лауреати та переможці конкурсу «Учитель року» - Левченко Алла Валеріївна, Нікітченко Яна Анатоліївна, Висока Лариса Валентинівна, Руденко Олена Володимирівна, Околіта Катерина Миколаївна, Черепенко Олена Олександрівна, Барилко Тамара Петрівна.

На даний час у школі працює – 60 учителів: вищої категорії – 31 із них мають звання: «Старший учитель» – 17, «Учитель-методист» – 3, «Заслужений учитель України» – А.В.Левченко , І категорія – 12, ІІ категорія – 7, спеціаліст – 8.

За 45 років школу закінчило 3523 учні. Із них нагороджені золотими та срібними медалями 258 учнів.

1975-1976 н.р. Випуск цього року - 99 учнів, серед них 1, яка закінчила школу із золотою медаллю.

1976-1977 н.р. – 106 учнів закінчили школу з них 3 медалісти.

1977-1978 н.р. – 105 учнів закінчили школу, з них 4 медалісти.

1978-1979 н.р. – 74 учні.

1979-1980 н.р. – 75 учнів.

1980-1981 н.р. – 93 учні, серед них 1, яка закінчила школу із золотою медаллю.

1981-1982 н.р. – 73 учнів закінчили школу, з них 1 медаліст.

1982-1983 н.р. – 92 учнів закінчили школу, з них 3 медалісти.

1983-1984 н.р. – 76 учнів закінчили школу, з них 3 медалісти.

1984-1985 н.р. – 68 учнів закінчили школу, з них 1 медаліст.

1986-1987 н.р. –75 учнів закінчили школу, з них 6 медалістів.

1987-1988 н.р. – 110 учнів закінчили школу, з них 7 медалістів.

1988-1989 н.р. – 88 учнів закінчили школу, з них 11 медалістів.

1989-1990 н.р. – 105 учнів закінчили школу, з них 15 медалісти.

1990-1991 н.р. – 60 учнів закінчили школу, з них 8 медалісти.

1991-1992 н.р. – 77 учнів закінчили школу, з них 14 медалісти.

1992-1993 н.р. – 68 учнів закінчили школу, з них 7 медалісти

1993-1994 н.р. – 83 учнів закінчили школу, з них 11 медалісти.

1994-1995 н.р. – 65 учнів закінчили школу, з них 11 медалісти.

1995-1996 н.р. – 82 учні закінчили школу, з них 15 медалісти.

1996-1997 н.р. – 80 учнів закінчили школу, з них 11 медалісти.

1997-1998 н.р. – 105 учнів закінчили школу, з них 10 медалісти.

1998-1999 н.р. – 94 учні закінчили школу, з них 6 медалісти.

1999-2000 н.р. – 128 учнів закінчили школу, з них 11 медалісти.

2000-2001 н.р. – 66 учнів закінчили школу, з них 6 медалісти.

2001-2002 н.р. – 108 учнів закінчили школу, з них 8 медалісти.

2002-2003 н.р. – 99учнів закінчили школу, з них 5 медалісти.

2003-2004 н.р. – 90 учнів закінчили школу, з них 12 медалісти.

2004-2005 н.р. – 98 учнів закінчили школу, з них 1 медаліст.

2005-2006 н.р. – 111 учнів закінчили школу, з них 6 медалісти

2006-2007 н.р. – 98 учнів закінчили школу, з них 5 медалісти.

2007-2008 н.р. – 103 учнів закінчили школу, з них 2 медалісти.

2008-2009 н.р. – 68 учнів закінчили школу, з них 2 медалісти.

2009-2010 н.р. – 67 учнів закінчили школу, з них 7 медалісти.

2010-2011 н.р. – 64 учні закінчили школу, з них 6 медалісти.

2011-2012 н.р. – 62 учні закінчили школу, з них 6 медалісти.

2012-2013 н.р. – 53 учні закінчили школу, з них 7 медалісти.

2013-2014 н.р. – 50 учнів закінчили школу, з них 3 медалісти.

2014-2015 н.р. – 81 учнів закінчили школу, з них 4 медалісти.

2015-2016 н.р. – 22 учні закінчили школу.

2016-2017 н.р. – 45 учнів закінчили школу.

2017-2018 н.р. – 39 учнів закінчили школу.

2018-2019 н.р. – 35 учнів закінчили школу.

2019-2020 н.р. – 51 учнів закінчили школу, з них 4 медалісти.

Як відомо, історію школи творять не стіни, а люди – учителі та учні. Скільки їх пройшло через світлі класи. Сотні, тисячі! Та частка кожного залишається в рідних стінах. А разом ці часточки несуть затишок, тепло і впевненість сучасним та майбутнім поколінням.

2015рік

Ювілей школи – це не тільки свого роду історична віха, але і як би кордон, що дає можливість оцінити пройдений шлях, згадати добрим словом тих, хто присвятив своє життя, свій педагогічний талант рідній школі, і , звичайно, поділитися планами на майбутнє. Святкування відбулося в приміщенні школи та у Будинку культури, які були святково вбрані для свята.

Тепло було від усмішок ведучих і виступаючих, від щирих слів гостей, захоплених вигуків глядачів, приємних спогадів випускників, вдячних відгуків ветеранів школи. Таку теплу і затишну атмосферу святкування дбайливо організувала дирекція школи.

На початку урочистої частини ведучі щиро привітали присутніх зі святом. А їх було чимало: це і колишні випускники, і сьогоднішні учні школи та їх батьки, і ветерани педагогічної праці, які нині перебувають на заслуженому відпочинку, друзі школи, представники відділу освіти та районної влади. Зі словами подяки та привітанням звернулася директор школи Кривосар Марія Дмитрівна.

Колишній директор Гасюк Степан Михайлович згадав історію становлення школи та багато світлих і теплих моментів життя. Багато теплих привітань та найкращих побажань пролунало з уст гостей свята.

За багаторічну історію існування школи (а це - 45 років) змінилося покоління учителів. Були висловлені слова подяки найстаршим, найдосвідченішим педагогам, які створили і передали кращі освітянські традиції колективу.

Щирі вітання, побажання, концертні номери, які підготували учні, учителі та організатори, нікого не залишили байдужими, торкнулися кожного серця, дарували хороший настрій, викликаючи як у глядачів, так і у самих учасників, то сміх, то сльози радості, а то світлий сум… І кожен відчував себе так, ніби повернувся до рідного дому.